Що ми знаємо про Ушу

April 13, 2009

« Північні і Південні стилі   |   Опис 8го чемпіонату Європи по Ушу »


Паралельно з цим власті КНР активізували почату ще в 50-х рр. пропаганду спортивного напряму Ушу, створеного в результаті спрощення традиційної практики. З одного боку це переводило Ушу в область спорту, з іншою повинно було протистояти тим міжнародним організаціям, які проповідували традиційні цінності Ушу.
Воно виявилося розділеним на “традиційне” і “сучасне”. У ряді країн виникло навіть лобі, Ушу, що тлумачить, виключно як вид фізкультури”, що пропагує сучасні гімнастичні комплекси. Пік цього руху припав на початок 90-х рр., проте потім почався різкий спад.
Великого успіху цей напрям не придбав, оскільки, з одного боку, було орієнтовано в основному на молодих і добре підготовлених спортсменів, а з іншою ігнорувало духовні аспекти Ушу.


На початку 80-х рр. популярність кунфу докотилася і до СРСР. Спочатку це виразилося в створенні декількох стилів, що не мають ні аналогів в Китаї, ні безпосереднього відношення до Ушу. Зокрема, тоді народилися стилі чой, шоудао і ряд інших.


З 1986 р. почалася пропаганда спортивно-фізкультурного напряму Ушу. Велику кількість поклонників завоював чаньцюань “Довгий кулак” - молодий гімнастичний стиль, створений в 50-х рр. нашого сторіччя. Багато в чому це пояснювалося тим, що перші ентузіасти бойових мистецтв ушу через нестачу інформації не дуже точно уявляли собі, що ж таке Ушу.
Незабаром усвідомили, що “гімнастика ушу” зв′язана, скоріше, не з бойовим мистецтвом, а із спортивною гімнастикою і не дає відповідей на багато питань, що хвилюють ентузіастів Ушу. Найпривабливішими стають ті стилі, історія яких налічує декілька сторіч: шаоліньцюань, син’іцюань, тунбейцюань, чоцзяо і ін.

Джерело: erosport.ru




Ушу


Схожі записи